Густаво Адольфо Беккер (1836-1870) був видатним іспанським письменником у таких жанрах, як поезія та оповідання. Більшість його літературних творів оформлені в рамках символізму та романтизму. Посмертна слава Беккера зробила деякі з його книг найбільш читаними іспанською мовою.
Прикладами носіїв цієї виняткової популярності можуть бути назви: Рими та легенди —спільна добірка віршів і оповідань— і Літературні листи до жінки (1860-1861). Поетична творчість Беккера зазнала перерви щось дуже помітне в той час, коли вони були опубліковані: традиція прозаїчних матеріалів інтимної трансцендентності. Так само автор у своїй ліриці позбувся характерної звички до помпезних текстів.
Зміст Римас, збірка віршів Густаво Адольфо Бекера
Перше видання Римас Він був оприлюднений у 1871 році після смерті автора. Назва вважається шедевром поезії XNUMX століття. —хоча були автори, які не погоджувалися з цією концепцією, наприклад Нуньєс де Арк—. Є кілька видань Римас, у тому числі той, який має лише 76 віршів.
У багатьох випадках метрика та стиль віршів є новаторськими для свого часу. Так само, вірші зазвичай далекі від того, що диктувала тоді академія, що робить їх вільними композиціями. Поетичний твір, до якого звернена ця антологія, — як інша назва Легенди— випливає з тексту Книга про горобців.
Густаво Адольфо Беккер: вірші взято з Римас
рима IV
Не кажи, що скарб його вичерпався,
пропали справи, замовкла ліра:
Може не бути поетів; але завжди
буде поезія
Поки хвилі світлі до поцілунку
пульсація освітлена;
а сонце розірвані хмари
вогню і золотого зору;
доки несе повітря на колінах
духи та гармонії;
Поки на світі є весна,
буде поезія!
Поки наука до відкриття не доходить
джерела життя,
А в морі чи в небі є безодня
що протистоїть розрахунку;
в той час як людство завжди йде вперед,
не знаю, де ти ходиш;
поки існує таємниця для людини,
буде поезія!
Поки ми відчуваємо, що душа щаслива
без губ сміючись;
під час плачу без плачу
помутніти зіницю;
а серце і голова б'ються;
Поки є надії і спогади,
буде поезія!
Поки є очі, що відображають
очі, що дивляться на них;
а губа відповідає зітханням
до губи, що зітхає;
до тих пір, поки вони відчувають себе в поцілунку
дві розгублені душі;
поки є красива жінка,
Буде поезія!
римування VI
Як вітерець, що дихає кров
на темному полі битви,
наповнений ароматами та гармонією
в тиші смутної ночі;
символ болю і ніжності,
Англійського барда в жахливій драмі,
мила Офелія, втрачена причина
збирання квітів і спів пасує.
Рима XLVI
Твій подих - подих квітів
твій голос лебедів гармонія;
Твій погляд - пишнота дня,
а колір троянди - твій колір.
Ти даруєш нове життя і надію
серцю за кохання вже мертве:
ти ростеш із мого життя в пустелі
як квітка росте в болоті.
рима XXIV
Два червоні язики вогню, що
один і той же стовбур пов'язаний
наближення, а при поцілунку
вони утворюють єдине полум'я.
Дві ноти лютні
в той же час рука починається,
і в космосі вони зустрічаються
і гармонійні обійми.
Дві хвилі, що збігаються
померти на пляжі
і що при розбитті вони короновані
зі срібним шлейфом.
Два струйки пари, що
з озера піднімаються, а при
зустрітися на небі
Вони утворюють білу хмару.
Дві ідеї, що проростають разом,
два поцілунки, які одночасно вибухають,
два відлуння, які розгублені,
це наші дві душі.
Рима LXXXIII
Жінка отруїла мені душу
інша жінка отруїла моє тіло;
Ніхто з них мене не шукав
Я не скаржуся ні на одного з них.
Як світ круглий
світ котиться
Якщо завтра котиться,
ця отрута
отрути в свою чергу,
навіщо мене звинувачувати?
Чи можу я дати більше, ніж ти
вони дали мені?
рима XXXVI
Якщо про наші образи в книзі
була написана історія
і стертися в наших душах скільки
стирається в його листі;
Я все ще дуже тебе люблю
залишився на моїх грудях
твої любовні сліди настільки глибокі, що
тільки якщо ти стер одну,
Я їх усіх видалив!
Рима LXXVII
Життя - це сон
але сон про лихоманку триває крапку;
Коли він прокидається,
Видно, що все суєта і дим...
Я б хотів, щоб це була дуже мрія
довго і дуже глибоко
сон до смерті!...
Я б мріяв про мою любов і про твою.
V римування
безіменний дух,
невизначена сутність,
Я живу життям
без форм ідеї.
Я пливу в порожнечу
сонця тремчу в багатті
Я пурхаю в тіні
і я пливу туманами.
Я золота бахрома
від далекої зірки,
Я з високого місяця
тепле і спокійне світло.
Я палаюча хмара
що хвилі на заході сонця;
Я з мандрівної зірки
світловий слід
Я сніг на вершинах,
Я вогонь у пісках
синя хвиля в морях
і піна на берегах.
Я нота на лютні,
духи в фіалці,
витікає полум'я в гробах
а в руїнах плющ.
Я гримлю в потокі,
і свистить в іскри
і сліпий у блискавки
і я реву в шторм.
Я сміюся в алькорах
шепіт у високій траві,
зітхати в чистій хвилі
і я плачу в сухому листі.
Я гойдаю з атомами
від диму, що піднімається
і до неба повільно піднімається
у величезній спіралі
Я в золотих нитках
що комахи висять
Я змішуюся між деревами
в гарячій дрімоті.
Я бігаю за німфами
ніж у прохолодному потоці
кристалічного потоку
гола гра
Я в кораловому лісі, що
килим білі перли,
Я ганяюся в океані
легкі наяди.
Я, в увігнутих печерах,
куди сонце ніколи не заходить,
змішування з номос
Я бачу його багатства.
Шукаю століттями
вже стерті сліди,
і я знаю про ті імперії
від якого не залишилося навіть назви.
Я продовжую в швидкому запаморочення
світи, що обертаються,
і мій учень охоплює
все творіння.
Я знаю про ці регіони
куди чутка не доходить,
і де астро повідомляє
життя і дихання чекають.
Я над безоднею
міст, що перетинає;
Я невідомий масштаб
що небо єднається із землею.
Я невидимка
кільце, яке тримає
світ форми
до світу ідей.
Коротше кажучи, я дух,
невідома сутність,
таємничий аромат
посудиною якої є поет.