Гертрудіс Гомес де Авелланеда народився в с Камагей, Куба, в день, як сьогодні в 1814 році. У віці 22 років він приїхав до Європи зі своєю сім'єю, де вперше проживав у Франція. Пізніше вони прийшли до Іспанія, де він почав друкуватися під псевдонімом La Peregrina. У Мадриді він видав свою першу книгу, Поезія, і він мав дуже насичене життя. Більше робіт було Баронеса де Жу, Пожертва диявола o Біла аура. На його пам'ять це підбір сонетів обраний.
Гертрудіс Гомес де Авелланеда - Сонети
На початку
Морська перлина! Зірка Заходу!
Прекрасна Куба! Твоє світле небо
ніч покриває своєю непрозорою завісою,
як біль покриває мій сумний лоб.
Я йду! ... Старанна юрба,
відірвати мене від рідної землі
вітрила піднімаються і готові прокинутися
вітерець надходить із вашої палаючої області.
Прощавай, щаслива батьківщина, дорогий Едем!
Скрізь, де доля в гніві спонукає мене,
твоє солодке ім’я буде лестити моєму вуху!
До побачення! ... Тургітна свічка вже скрипить ...
якір піднімається ... корабель, розхитаний,
хвилі короткі і тихі мухи.
До зірок
Панує тиша: сяє в обох
Мирні вогні, чисті зірки,
З щасливої ночі гарні світильники,
Ви вишиваєте його жалобну мантію золотом.
Задоволення спить, але моя розбитість стежить,
І мої скарги порушують тишу,
Повертаючи відлуння, унісон з ними,
З нічних птахів зловісна пісня.
Зірки, скромне і чисте світло
З моря дублює синє дзеркало!
Якщо вас зворушить гіркота
З інтенсивного болю, на який я скаржуся,
Як скрасити мою темну ніч
У вас немає горя! не бліде відображення?
На сонці в грудневий день
Він панує на небі. Сонце, царювання та запалення
душею твоєю обпалюю свої втомлені груди!
без світла, без верве, стиснутий, вузький,
промінь прагне твого полум’я полум’я.
Під вашим щасливим впливом проростає трава;
лід падає до твого сяйва скасованим
Вийди з зими жорсткою, попри,
королю кулі, сонце: мій голос тебе кличе!
З щасливих полів мого ліжечка
отримав від твоїх променів скарб,
фортуна забирає мене назавжди:
під іншим небом, в іншій країні я плачу,
де туман охоплює мене вбогий ...
Вийди, ламаючи це, сонце, благаю тебе!
Бажання помститися
Потужного духовного урагану,
грубий, як горе, яке мене трясе!
Приходь, з твоєю моя лють збуджує!
Прийди своїм подихом, щоб запалити мій розум!
Нехай блискавка гуде і лопне,
в той час як - що схоже на сухе листя або засохлу квітку -
твій сильний удар по дубу випадає в осад.
зламаний і розбитий до ревучого потоку!
Душі, яка закликає та супроводжує вас,
заздрячи вашій руйнівній силі,
кидає воєдино дивну плутанину.
Приходь ... до болю, який божевільний пожирає її
зроби свій потужний гнів,
і сухий крик, який боягузливо плаче!
Катування любові
Щасливий, хто поруч із тобою зітхає,
хто чує відлуння твого дзвінкого голосу,
кого обожнює ваш комплімент вашого сміху
і м’який аромат вашого дихання вдихає!
Вентура так багато, якою заздрістю він захоплюється
херувим, що мешкає в емпіреї,
душа турбує, серце пожирає,
і незграбний акцент, висловлюючи його, закінчується.
На моїх очах світ зникає
а крізь мої вени світло кругле
Я відчуваю вогонь глибокого кохання.
Тремтячий, я хочу марно протистояти тобі.
Я заливаю щоку палаючими сльозами.
Делірію, радість, я благословляю тебе і помру!
Моє ліжко
Даремно тривожно прагне ваша дружба
вгадай зло, яке мене мучить;
Даремно, мій друг, зворушений, вона намагається
відкрий мій голос своїй ніжності.
Тягу, божевілля можна пояснити
яким любов годує свої вогні ...
Нехай біль, найсильніший гнів,
видихніть губою його гіркоту ...
Більше, ніж сказати мій глибокий дискомфорт,
не знаходить мого голосу, моєї думки, середнього,
і при дослідженні його походження я заплутався:
але це страшне зло, без ліків,
що робить життя ненависним, світ ненависним,
що пересушує серце ... Ну, це нудьга!