Алгернон Чарльз Свінберн був англійським поетом, який народився в 5 квітня 1837 en Лондон. Можливо, його фігуру затьмарили інші більш сліпучі імена епохи, в якій їх було вдосталь, але його також визнали у всьому світі. Його робота з тенденцією до таких тем, як самогубства, гомосексуалізм, садомазохізм та антирелігійні почуттяТоді це було очевидно дуже суперечливим. Сьогодні звідси Я хочу це запам'ятати висвітлення деяких його віршів.
Алгернон Чарльз Свінберн
Суїнберн, з аристократичної родини, оселеної в Росії Острів Уайт, Він вивчив французьку та італійську мови завдяки вченню матері та діда по батьковій лінії. Він також отримав сувору релігійну освіту, яка тривала в юності. Відвідали престижну Коледж Ітона а також навчався в Оксфордський університет. Це було також членом Братство Прерафаелітів і великий шанувальник Віктора Гюго, якому він присвятив одне зі своїх нарисів.
Прокажений, Аталанта в Калідоні, Вірші та балади, Пісні до світанку, Час Шекспіра y Марія Естуардо. Це, наприклад, в історичній трилогії творів про шотландську королеву Марію, де вдячно, що її героїні є жертвою сексуальних одержимостей, гідних одного з їхніх головних вчителів, маркіза де Сада. І його еротичний роман Лесбія Брендон залишався неопублікованим до 1952 р. Або що Пасіфае, яка не була надрукована за життя поета.
Також писав критичні дослідження про Вільяма Шекспір та нариси про багатьох таких авторів, як Чарльз Чорт і сестри Бронте.
Його пристрасть до алкоголь призвело його до серйозних проблем зі здоров'ям, які змусили його переїхати до будинку на околиці Лондон Там він хотів спробувати вести здоровий і спокійний спосіб життя. Він помер 10 квітня 1909 року.
Вірші
Смуток
Сум, крилате, що ти подорожуєш світом,
Де-не-де, з часом, просячи відпочити,
Якщо відпочинок - це можливо щастя, якого вимагає смуток.
Думка лежить у вашому серці
Глибокий біль від жадібного тепла,
Суха трава у річці, що піднімається,
Червона сльоза, що протікає через потік.
Серця, що перерізали ланцюги
Узами вчорашнього дня буде забуття завтра,
Усі речі у цьому світі зникнуть
але ніколи смутку.
Любов і мрія
Я побачив, як моя любов схилилася до мого сумного ліжка,
блідий, як плід і листок найтемнішої лілії,
голий, роздягнений і похмурий, з оголеною шиєю, готовий до укусу,
занадто білий для рум'янця і занадто жаркий, щоб бути бездоганним,
але ідеального кольору, відсутній білий і червоний.
І губи її ніжно розтулились, і вона сказала
- одним словом - задоволення. І все її обличчя було медом для мого рота,
і все його тіло було їжею для моїх очей;
Його довгі повітряні руки, а руки гарячіші від вогню
її кінцівки пульсують, запах її південного волосся,
її легкі і блискучі ноги, пружні та щедрі стегна
а світлі кришки давали бажання моїй душі.
Перед заходом сонця
Сутінкове кохання занепадає в небі
До того, як ніч зійде на землю
Перш ніж страх відчуває своє залізо від холоду,
Сутінки кохання згасають у небі.
Коли ненаситне серце шепоче між лементами
"Або занадто багато, або замало",
а губи із запізненням сухі,
М'який, по шиї коханому,
руки любові тримають свою таємну поводи;
і поки ми шукаємо в ньому конкретний знак,
його сутінкове світло рветься по небу.
Лютня і ліра
Глибоке бажання, що проникає в серце і корінь духу,
Він виявляє свій неохочий голос у віршах, до яких він прагне, як палаюче вугілля;
Слухаючи його радісний голос, коли музика марно переслідує a
Глибоке бажання.
Розриваючись, поки пристрасть троянди горить, пелюстки якої дихають,
Сильні, коли ростуть бруньки, що прагнуть до плодів,
Невимовна таємниця виснажує її глибокий тон.
Захоплення, яким володіла м’яка лютня любові, спускається вниз;
Серцебиття тріумфу ліри спускається вниз:
Душа все ще відчуває печіння, полум’я розгорнуте, хоча й мовчазне
У його глибокому бажанні.