Портрет Дамазо Алонсо. Ернан Кортес. Зберігається в RAE.
Дамазо Алонсо помер день, як сьогодні в Мадриді, місті, де він також народився, 30 років тому. Він був поетом, педагогом, есеїстом, мовознавцем і літературознавцем член родзинка Покоління 27 а також директор від Королівська іспанська академія. Отримав Премія Сервантеса в 1978 році. Тож, щоб пам’ятати, такі є 5 сонетів обраний із його твору.
Дамасо Алонсо
Хоча його дитинство пройшло в Астурії, він закінчив Право і філософія та листи в Мадриді. Він поділився дослідженнями в Студентська резиденція і він був частиною того унікального покоління художників, письменників та поетів, яке було поколінням 27. Він викладав у кількох університетами іноземцям подобається Берлін, Кембридж, Оксфорд або Стенфорд. Тут він був професором університетів Росії Валенсія, Барселона та Мадрид.
Su робота різноманітна і поєднує назви літературної творчості з іншими історією та критикою. Це також було Джеймс Джойс перекладач. Він вступив до РАЕ в 1945 році і керував ним з 1968 по 1982 рік. Серед його поетичних творів виділяються: Чисті вірші, Вітер і вірш, Діти гніву, Людина і бог o Радість зору.
5 сонетів
Amor
Люта весна! Моя ніжність йде
розлилася по найглибших жилах,
свіжий хонтанар і розкрита лють,
що до виснажливого подиву поспішає.
Ой що робити, що кипіти, о, яка поспіх
знайти на закритому пагорбі,
червона болячка замерзлої печери,
і його найсолодший засіб - від божевілля!
Швидкий монстр, переляк мого життя,
промінь без світла, о ти, моя весно,
моя люта нечисть, мій сильний архангеле!
На яку похмуру глибину він запрошує мене,
розгорнуте і астральне, ваше волосся?
Любов. кохання, початок смерті!
***
Любіть науку
Я не знаю. Це досягає мене лише навесні
від твоїх очей похмурі новини
Божий; тільки на губах, ласка
світу врожаю, небесного сараю.
Ви кришталево чисті, чи замети
есмінець? Ні, я не знаю ... Від цього захоплення,
Я знаю лише його космічну жадібність,
сидеричний ритм, яким я тебе люблю.
Я не знаю, ти смерть чи ти життя,
якщо я торкнуся рожевого в тобі, якщо торкнуся зірки,
Якщо я покликаю Бога або вас, коли я вас покличу.
Junco у воді або глухий поранений камінь,
Я знаю лише, що полудень широкий і гарний,
Я знаю лише, що я чоловік і що люблю тебе.
***
Насувається руйнування
Чи зламаю я тебе, ліщини,
Можливо, я вас зламаю О ніжне життя,
сліпа пристрасть в зеленому фурунку
ти, тендітна істота, що я натискаю рукою!
Мимохідна іскра, лише легка
хрускіт у солодкій тремтячій м’якоті,
і ти дізнаєшся, о безпомічне гілля,
скільки могла загинути за одне літо.
Не більше; Я тебе залишу ... Грай на вітрі,
поки не програєш, до різкої осені,
ваше зелене шаленство, лист за листом.
Дай і мені осінь, Господи, що я відчуваю
Не знаю, як глибоко скрипіти, який німий переляк.
Зупини, о Боже, твій червоний спалах.
***
Жіночі
О, білизна. Хто вклав у наше життя
шалених безодних звірів
ця ясність сидеричних вогнів,
ці сніги, почервонілі сонні?
О солодкі мисливські звірі.
О плавний дотик. О, знаки зеніту.
О музика. О полум'я. О кристали.
О, високі вітрила, що виринали з моря.
Ай, полохливі відблиски, чистий орто,
хто привів вас до грудей цього жорсткого чоловіка,
до цього чорного гулу ненависті та забуття?
Солодкі привиди, хмари, марні квіти ...
О ніжні тіні, неясно людські,
сумні жінки, від повітря чи від стогону!
***
Молитва за красу дівчини
Ви дали їй ту пекучу симетрію
з вуст, з вуглинками вашої глибини,
і в двох величезних каналах чорноти,
прірви нескінченності, світла вашого дня;
ті грудочки снігу, що кипіли
Зміцнюючи гладкість білизни,
і, чудеса точної архітектури,
дві колони, які оспівують вашу гармонію.
О, Господи, ти дав їй той пагорб
що в солодке лезо розливається,
таємний мед у позолоченому димі.
На що чекає твоя могутня рука?
Смертна краса вимагає вічності.
Подаруйте йому вічність, яку ви йому відмовили!