Сільвія Плат народився 27 жовтня 1932 р. в Бостон. Поет, він також писав прозу та есе. Мав a ускладнене життя, з психічними проблемами з юності та депресивною особистістю. І її доля ознаменувалася розлученням з чоловіком. Але ми святкуємо річниця з дня його народження а найкраща пам’ять - читання деякі його вірші. Це мої обранці.
Сільвія Плат
Він опублікував свої перший вірш з просто вісім років і він продовжував писати історії та вірші, які розсилав до різних журналів, що дозволило йому досягти перших успіхів. У середині 50-х років, і коли я вже страждав від кількох психічні розлади, закінчив Сміт-коледж. Але перед тим, як він пройшов психіатричну лікарню за спробу покінчити життя самогубством.
Є Стипендія Фулбрайта і він був у Кембриджському університеті, де продовжив свою літературну діяльність. Там він познайомився Тед Хьюз, з яким одружився і мав двох дітей. Але шлюб розпався на одного невірність її чоловіка. У цій ситуації з двома дітьми, хворими та з невеликими грошима, головне самогубство це повернулося, щоб переслідувати його. А у віці тридцяти років він вбив себе, задихнувшись на газі.
Його твори включають такі заголовки, як Колос, Переправа через воду, Зимові дерева o Банка дзвоника. Отримав Пулітцерівська премія у 1982 р., як посмертний, для їх Повні вірші.
Вірші
Слова
Сокири
Після удару якого звучить деревина,
І відгомони!
Відлуння віддаляються
З центру як коні.
SAP
Він набрякає, як сльози, як
Проціджування води
Для скидання дзеркала
На скелі
Що падає і обертається
Білий череп,
Обгризаний бур’янами.
Через роки
Я зустрічаю їх по дорозі -
Сухі слова без вершника.
Невтомний шум копит.
Поки
З дна колодязя закріплені зірки
Вони керують життям.
***
Суперник
Якби місяць посміхнувся, він був би схожий на вас.
Ви залишаєте таке ж враження
Щось дуже гарне, але винищувальне.
Обидва дуже вправно запозичують світло.
Його уста в О плачуть за світом; твій непохитний,
І ваш перший подарунок - перетворити все на камінь.
Я прокидаюся в мавзолеї; ти тут,
Стукаючи пальцями по мармуровому столі, шукаючи сигарети,
Злобний, як жінка, але не такий нервовий,
І вмирає сказати щось без відповіді.
Місяць також опускає своїх підданих,
Але вдень це смішно.
Ваше незадоволення, з іншого боку,
Вони надходять через поштову скриньку з любовною регулярністю,
Білий і порожній, просторий, як окис вуглецю.
Немає дня, який би захистив вас від новин,
Через Африку, можливо, але думаючи про мене.
***
Я вертикальний
Я б хотів бути горизонтальним.
Я не дерево з глибоким корінням
на суші, потягуючи мінерали та материнську любов,
таким чином знову зацвітаючи з березня по березень,
блискучий, ні гордість за партер
мішень захоплених криків, сильно перефарбованих,
і про, я ігнорую, втрату пелюсток.
Порівняно зі мною він безсмертний
дерево і найсміливіші квіти:
Я хотів би віку одного, безрозсудливості інших.
Сьогодні вночі при нескінченно малому світлі
зірок, дерев та квітів
вони поширили свою велику свіжість.
Я гуляю серед них, вони мене не бачать, коли я сплю
іноді я думаю, що я брат
як ніколи: мій розум падає.
Це більш нормально, акторський склад. Небо
і я провів відкриту розмову, такою я буду
корисніше, коли я нарешті з'єднаюсь із землею.
Дерево і квітка торкнуться мене, побачать.
***
Espejo
Я срібний і точний. Непередбачений.
І скільки я бачу, випиваю без затримки
так само, як це є, незмінною любові чи ненависті.
Я не жорстокий, просто правдивий:
чотирикутне око маленького бога.
На протилежній стіні я проводжу час
медитація: рожева, плямиста. Я так довго на неї дивлюся
це частина мого серця. Але воно рухається.
Обличчя і темрява розділяють нас
незупиняючись. Тепер я озеро. Закрити
наді мною жінку, шукай мого досяжності.
Зверніться до тих хибних світлячків
місяця. Вашу спину я бачу, щиро
Я це відображаю. Вона платить мені сльозами
і жести. Дбає. Вона приходить і йде.
Його обличчя з ніччю замінює
вранці. Я потонула дівчина і стара